Роки 1659 vs 2019. Іронія долі.

Ось і пройшло 6 місяців з інавгурації нового президента України. Я навмисне не говорю, що обрали українського президента. Чим далі, тим більше дії та рішення влади, нові призначення на ключові посади, не говорячи вже про зовнішньополітичні поразки української команди, свідчать, що, нажаль «мудрий нарід» в квітні 2019 року на голосуванні в другому турі показав, що до мудрості 73% представникам українського народу ще ой як далеко.

Що ми маємо? З приходом Зеленського-Коломойського ми отримали повернення українофоба Портнова, який має в планах, за сприятливих умов, будівництво фільтраційних таборів для українців; ми маємо активний тиск з метою, якщо не повернення ПриватБанку Коломойському, так заради виплати великої компенсації, звісно ж з кишень платників податків; повний провал в блокуванні повернення делегації РФ в ПАСЄ; скандал через опубліковану стенограму липневої телефонної розмови Зеленського з Трампом; підписання славнозвісної «формули Штаймаєра» та розведення військ з устаткованих позицій ВСУ кудись в поле. Список можна продовжувати. Це ще не згадували скандальні прийняті законопроекти, провальний бюджет на 2020 рік та багато іншого. 

Загалом який висновок? ХЗ, що буде далі. Багато ЗЕвибрців починають прозрівати. Починають згадувати про Порошенка, говорячи, що за всіх недоліків Петра Олексійовича, він повернув Україні суб’єктність на світовій арені. Делегації з України завжди чекали та привітно зустрічали, президента Порошенка поважали. Те, що зараз коїться, за часів Порошенка й в страшному сні неможливо було побачити. Тепер то все реальність. Будемо відхаркувати це все ще довго. 

Повернусь до назви цього посту: Роки 1659 vs 2019. Іронія долі. Чому так? Як це пов’язано з нашим сьогоденням?

Ті, хто обізнаний в історії України, має пам’ятати, що в 1659 році склав гетьманську булаву гетьман Іван Виговський. Гетьманом він був недовго, з 21 жовтня 1657 року до 11 вересня 1659 року. Не прогетьманував навіть і 2 років. 

Ось що читаємо в Вікіпедії:

«21 жовтня 1657 обрано гетьманом України (Корсунська рада) в атмосфері гострих суперечностей та посилення московського тиску. В особі Виговського Українська держава мала досвідченого політика, вмілого адміністратора та дипломата, хороброго й талановитого воєначальника. І все ж він поступався Богданові Хмельницькому, хоча вмів гнучко проводити центристську лінію, особливо у гострих соціальних питаннях. Щоправда, і перехід булави до Виговського припав на складний час, коли міжнародне та внутрішнє становище України погіршувалося буквально на очах». 

Дуже схожі умови приходу до влади Виговського та Порошенка. У «складний час» отримали булаву, як в міжнародному плані так і у внутрішньому.

Коли Гетьман Богдан помер, то і покійному Богдану, і його найближчим побратимам, було ясно, угода з Москвою – то велика помилка, яку потрібно виправляти. Богдан не встиг. Іван Виговський пішов тим шляхом, який на той момент був більш правильним – замирення з Річчю Посполитою. Однак замирення на рівних з Польщею та Литвою. Так в 1658 році постала Гадяцька угода або унія. Мета була – реформування Речі Посполитої. За цією угодою у складі Речі Посполитої на конфедеративних засадах мало існувати три держави: Королівство Польське, Велике Князівство Литовське та Велике Князівство Руське. Українські землі мали входити в останнє державне утворення. Ця угода була чимось навзнаки «євроїнтергації». Український письменник Іван Нечуй-Левицький написав в 1895 році роман «Гетьман Іван Виговський». В ньому чітко показана мотивація Виговського, щодо повернення до Польщі. При всіх недоліках польських, за Польщі є і буде просвіта. За московитів прийде страшна темрява в просвіті та рабство, яке важко уявити.

Але, нажаль, Виговського не зрозуміли. Більшість старшини не підтримала нового гетьмана. Москва підлила олії у вогонь. Були громадянські сутички, кровопролиття. 

Після того, як Іван Остапович склав булаву, його замінив Юрій Хмельницький. Його старшина підтримала. Що було потім? А що могло бути, коли Юрась був молодим, недосвідченим, але дуже характерним гетьманом? Він в дитинстві хворів на «чорну хворобу», епілепсію. Як подорослішав, хвороба залишила його, але відбиток в поведінці його залишила. Він був дуже нервовим та імпульсивним, не здатним до холодного аналізу. На цій посаді гетьман має ухвалювати рішення, керуючись не емоціями, а лише холодним розумом.

Старшина вважала, що Юрась Хмельниченко продовжить курс свого батька. Спочатку так і було. Юрій підписав 17 жовтня 1659 року ще більш невигідні Переяславські статті, які були московитами представлені, як статті, які підписував Богдан. Ось, що читаємо в Вікіпедії:

Переяславські статті «обмежували суверенні права України, давали право Московії призначати своїх воєвод і мати свої залоги, крім Києва, ще у п'яти містах України». 

Яка була реакція? Читаємо далі:

«Цей договір викликав загальне обурення, і коли в 1660 році московське військо, на боці якого вимушені воювати й козаки, у війні з Річчю Посполитою зазнало поразки, Хмельницький після поразки під Слободищем перейшов на бік Речі Посполитої, московське військо було змушене до капітуляції під Чудновом.
Юрій уклав 27 жовтня 1660 року з Річчю Посполитою так званий Слободищенський трактат, який розривав союз з Москвою, скасовував Переяславські статті, відновлював союз з Річчю Посполитою й гарантував автономію України, яка зобов'язувалася воювати спільно з військом Речі Посполитої проти Московського царства». 

Не прийнявши Гадяцькі угоди козаки отримали через рік Слободищенський трактат, який уже не був такий вигідний.

Після всього цього почався період в історії України, більше відомий як Руїна. Розбрат всередині країни, брат проти брата, козак проти козака. Почався хаос. А Москва лише руки потирала. Ослабнувши через внутрішні сварки та конфлікти, Україна була проковтнута Москвою. 1709 року в травні Запорозька Січ була зруйнована за наказом Пєтра І, через зраду гетьмана Івана Мазепи. Остаточне поглинання Гетьманщини було починаючи з квітня 1775 року, коли була остаточно ліквідована Запорозька Січ.

Минув час і історія сама показала, як потрібно було поступити. Ті території, які були під поляками, а потім тривалий час під австрійцями, не втратили свого українства, своєї мови, своїх традицій. Важко асимілюватись, вважаю, було тому, що наші мови мають різну графіку та різні традиції поведінки етносів, поляків та русинів (українців). В поляків більше європейського. Московити – то азіяти. І поводять себе відповідно. І мова у нас має однакову графіку, кириличну. Це прискорило з часом те, що потім стало відомим як росіянизація українців. На той момент, як розпалася Російська імперія, найбільш зросійщеною була саме підросійська Україна. Західна Україна була українською. Була і залишається. Навіть 70 років комуністичного режиму не змусили західних українців зросійщитись.

Висновок

В 1659 рокі козаки не захотіли бачити гетьманом досвідченого політика, дипломата та керманича України. Обрали Юрася-слабака. Отримали Руїну. Хаос. Розбрат. Втрату залишків державності. Кріпацтво. Знищення власної мови, культури, історії. 

В 2019 році українці не захотіли бачити президентом Порошенка, безумовно досвідченого політика і дипломата. Отримали президента-шмарклю. Ось і маємо те, що маємо. Те, про що я говорив на початку цього посту. Не дай Боже, щоб ми повторили історію після Івана Виговського.

Думай…ТЕ