Як відомо, росіяни свою мову називають "русскім язиком". Українською цей "язик" називається "російським". Раніше ніколи не звертав увагу, тобто не приділяв тому уваги, що це дуже відминні поняття. В наш благословенний час та еру глобальної інформації жодна голка в стозі сіна не загубиться. "Яндекс - знайдеться все!" Ось і в цьому питанні також є про що подумати.
Московіти кажуть, що українська мова - то російська "побита" польською. А поляки, мабуть, вважають її польською, яка "побита" російською. Ну, звісно, держави, які віками шматували нашу українську землю, інакше не думатимуть.
Навіть зараз "миролюбні" поляки Галичину, Львів, вважають "ісконно польською землею". І дарма, що там переважна більшість українців. І дарма, що поляки на історичних українських землях Холмщини свого часу проводили операцію "Вісла" з переселання українців в інші регіони Польщі для асиміляції. Чого ж Україна ні до кого своїх претензій не висуває? Проїхали...
Навіть зараз "миролюбні" поляки Галичину, Львів, вважають "ісконно польською землею". І дарма, що там переважна більшість українців. І дарма, що поляки на історичних українських землях Холмщини свого часу проводили операцію "Вісла" з переселання українців в інші регіони Польщі для асиміляції. Чого ж Україна ні до кого своїх претензій не висуває? Проїхали...
Щодо мови, дуже цікавим скарбом можна назвати словник «ЛЕКСИС» Лаврентія Зизанії. Хто такий цей Лаврентій Зизанія і коли він жив? Це мовознавець, педагог, письменник і церковний діяч, який народився в 50-х чи 60-х роках XVI ст. в Галичині. Ось цитата із однієї статті:
У добу посилення соціальної і національно-визвольної боротьби на Україні в другій половині XVI ст. значних успіхів досягла шкільна освіта, очолювана братствами. Тогочасні школи потребували підручників, посібників і словників. У системі освіти XVI і XVII ст. великого значення надавалось вивченню церковнослов’янської мови. З метою задоволення потреб шкіл Л. Зизаній видав у 1596 р. у Вільні граматику церковнослов’янської мови під назвою «Грамматіка словенска» та перший друкований буквар «Наука ку читаню, и розумЂню писма слове(н)ского», разом з яким був поданий церковнослов’янсько-український словник «Лексис СирЂчъ РеченїА, Въкрат(ъ)цЂ събран(ъ)ны. И из слове(н)скаго языка, на просты(й) Рускій ДіАле(к)тъ Истол(ъ)кованы» (Василь НІМЧУК, «ЛЕКСИС» ЛАВРЕНТІЯ ЗИЗАНІЯ — ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ДРУКОВАНИЙ СЛОВНИК)І цей мовознавець, щоб покращити мовну освіту, видав цей цікавий словник. Чим він цікавий? Відкриваємо сторінку 24 цього Лексису.
Зверніть, будь ласка, увагу на підкреслені місця. Ви бачите те ж саме, що бачу я? "Алканіє - їсти хотєніє; алчу - їсти хочу".
Поїхали далі. Сторінка 25:
"Баня - лазня"
"Бєзлобіє - щирая добрость".
У мене тут таке питання: це що, в кінці XVI століття, "рускіє" не знали, що таке "баня"? І їм у словнику потрібно було пояснити, що то "лазня". Але тут проблема. Якщо зараз спитати у "руского", що таке "лазня", навряд чи він пояснить, що це таке. Якийсь калабмур, не знаходите? "Рускіє" 16 ст. не знають, що таке "баня", а "рускіє" 21 ст. не знають, що таке "лазня". Щось тут не те... Ідемо далі. Сторінка 28:
Блюдо - миска.
Бісер - перла.
Баснь - казка, слово, байка.
А ось після слова "баснословіє" важко зрозуміти, що то за слово іде, але після незрозумілого чітко видно слово "мова". Це руське слово. Не "язик", а "мова". Це, доречі, відповідь тим, хто, глузуючи українську мову називає просто мова. "Што ти там на своєй "мовє" сказал?" Це для прикладу. Язик - це орган, частина тіла, а мовою люди "молвят", говорять. Це щодо "вєлікого і могучєго руского язика". Читаємо далі. Сторінка 30
Благодару - дякую.
Благодарєніє - дякованє.
Благодарний - подячлІвий (наголос на "і").
Благодарствє - подЯчлівий (наголос на "я").
Далі, щоб не втомлювати читача сканами, я просто наведу список слів, які були незрозумілі руській людині наприкінці XVI століття. (Літера Ђ в церковно-словянських словах читається як [ є ], в руських – як [ і ]
вредитель – шкодца
время – часъ
власть – влада
господстваю – паню
дЂяніе – справа
дЂло – учинок
жажду – прагну, пити хоч
желанїе – пожадливость, хоть
жилище – мешканьє, домъ
жатва – жниво
заключеніе – zамкненье
искушенїе – досвЂдченье, проба, спокуса
икона – обраzъ
касанїе – дотык
количество – кількость
коварство – хитрость, двотЂпьлесть, зрада
лицемЂр – блудный
лиц? – осба
лучшїй – лЂппшїй
месть – помста
молва – гомонъ, гук от мовы людской,
крик и тыж трывога
мрак – мрокъ
мЂлъ – вапно и тьжъ крейда
наважденїе – zвадженье
накаzаніе – каране наука, научанье
наупоминанье
небрегу – недбаю
наслЂдіе – одЂдичене, спадок
наслЂдник – дЂдич
немощный – немоцный
неприкосновеный – недоткненый
недостойный – негодный.
оружіе – бронь, zброя
оупотребляю – оуживаю
оукаряю – осмЂвую
пакость – перешкода
плЂнник – неволник в полонЂ вzятый
прилежаніе – пильность
побЂдник – zвитяжца, рицеръ
роптанїе – нарЂканье
раб – неволникъ
сапгъ – ботъ
съвЂтъ – рада, порада
съвЂтую – раджу
сквоzЂ – скроzь
свЂдительство – свЂдоцъство
свЂдитель – свЂдокъ
сладость – солодкость
случай – трафунок, притрафлене примЂт
совЂст – сумлЂне
смирнiе – покора, пониженье
тщеслвіе – порожняя слава
таю – ростоплююся
требованіе – потреба
труд – праця
трудолюбіе – коханьеся в праци
храбрость – мужность, дужость
отрицніе – отмЂтованье
Царъ – кроль
шествiе – хожене
юноша – парубок, младенецъ.
Сам текст словника можна побачити ТУТ, а скрини давнього рукопису ТУТ.
касанїе – дотык
количество – кількость
коварство – хитрость, двотЂпьлесть, зрада
лицемЂр – блудный
лиц? – осба
лучшїй – лЂппшїй
месть – помста
молва – гомонъ, гук от мовы людской,
крик и тыж трывога
мрак – мрокъ
мЂлъ – вапно и тьжъ крейда
наважденїе – zвадженье
накаzаніе – каране наука, научанье
наупоминанье
небрегу – недбаю
наслЂдіе – одЂдичене, спадок
наслЂдник – дЂдич
немощный – немоцный
неприкосновеный – недоткненый
недостойный – негодный.
оружіе – бронь, zброя
оупотребляю – оуживаю
оукаряю – осмЂвую
пакость – перешкода
плЂнник – неволник в полонЂ вzятый
прилежаніе – пильность
побЂдник – zвитяжца, рицеръ
роптанїе – нарЂканье
раб – неволникъ
сапгъ – ботъ
съвЂтъ – рада, порада
съвЂтую – раджу
сквоzЂ – скроzь
свЂдительство – свЂдоцъство
свЂдитель – свЂдокъ
сладость – солодкость
случай – трафунок, притрафлене примЂт
совЂст – сумлЂне
смирнiе – покора, пониженье
тщеслвіе – порожняя слава
таю – ростоплююся
требованіе – потреба
труд – праця
трудолюбіе – коханьеся в праци
храбрость – мужность, дужость
отрицніе – отмЂтованье
Царъ – кроль
шествiе – хожене
юноша – парубок, младенецъ.
Сам текст словника можна побачити ТУТ, а скрини давнього рукопису ТУТ.
Якщо читач скептично налаштований щодо інформації в цьому дописі, то нехай пройде за посиланнями та й почитає стародавній текст.
І що тепер?
Який висновок можна зробити, проаналізувавши цей словник? Цей стародавній документ допомагає зрозуміти що є руська мова в період, коли Україна ще не була частиною Московії. Це не та мова, яку зараз називають "рускім язиком". В своїй більшості та руська мова - це староукраїнська мова, а та слов'янска мова, яка була незрозумілою для руської людини того часу - це сучасна російська мова. У своїй більшості.
Звісно, скажуть, що в тому словнику серед руських слів є також багато слів, які є в сучасній російській мові та відсутні в сучасній українській. Так. Справедливо сказано. Але ж багато часу пройшло від 16 століття. Мови і говірки змінюються. І це нормально. Сучасна грецька мова від койне (народна розмовна грецька мова) дуже відрізняється. Сучасні не розуміють койне. Так само і з руською мовою. Вона змінювалась. У московитів мова була, і є, дуже залежною від старослов'янської (староболгарської) мови. В українців сучасна мова дуже залежна від тої старої руської мови, яку зараз актуально називають староукраїнською.
Це все допомагає зрозуміти те, що довгий час українці називали свою мову руською, а себе народом руським. В першій українській Біблії, перекладеній Кулішем, Нечуй-Левицьким та Пулюєм, на форзаці зазначено, що Біблія перекладена "мовою русько-українською". Якщо подивитися текст тієї Біблії, то від російської мови там майже нічого немає. Є деякі елементами, які ми зараз називаємо русизмами, але сто років тому вони були частиною тодішньої української мови. За сто років розвитку, українська мови максимально витіснила із свого середовища російський елемент.
Хоча українці й називали себе довгий час народом руським, русинами, але, через те, що Московія перетягла на себе нашу стародавню назву, Русь/Росія, назву нашої мови, називаючи свою, переважно розвинутої із старослов'янської, "рускім язиком", хоча ще в ХІХ столітті розповсюдженою назвою була "російскій язик/вєлікоросійскій язик", то з'явилась потреба відокремити себе назвою, яка також була б не менш стародавньою. Назва "Україна", як друга назва Малої Русі, часто зустрічається в офіційних документах початку 17 століття. Хоча саме слово вперше починає зустрічатися у ХІІ столітті. Тому назва "Україна" та назва нашої мови, української, є приорітетною, тому що відокремлює нас від Московії. І це доречно, тому що за останні двісті років, а особливо за останні 100 років, поняття руськосьті були дуже дискредитовано словами, діями та варварською політикою титульної нації Російської імперії/СРСР/Російської Федерації.
На завершення цього допису зроблю висновок: руська мова - це не російська мова. Сучасний "рускій язик" навіть російською мовою треба називати "російскій язик". Руською ж мовою має більше прав називатися саме українська мова, тому що це та мова, якою розмовляло населення сучасної України в стародавні часи. В сучасній Московії дуже багато було іншомовних впливів: угро-фіни, монголо-татари та інші. Старослов'нський елемент призвів до того, що серед слов'янських мов сучасності російська мова як біла ворона.
Якщо хочеш говорити руською мовою - говори українською.
Немає коментарів:
Дописати коментар