Чи важливо знати правдиву історію України?

Я не часто пишу у своєму блозі, тому не завжди відразу бачу коментарі читачів. Саме тому не можу своєчасно дати якусь відповідь. Ось якраз така нагоди з’явилася. Читач Анастасія, до моєї статті «Навіщо Україна потрібна Москві?» залишила коментар, за що їй вдячний. Ось її коментар мовою оригіналу:

Прочла пару Ваших статей, и могу сказать лишь одно, вы знаете, в последнее время в Украине стали происходить неподдающиеся никакой логике вещи. И я не могу не высказаться. Как вы относитесь к тому, что Михаил Саакашвили, был официальным советником президента Украины, а также был назначен главой консультативного международного совета реформ? Ничего странного в том что этот человек находится в розыске? Выходит коллизия как в законе Украине, так и в логических размышлениях! Человек находящийся в розыске, есть советником нашего президента? Это одно из многих примеров абсурдности. А насчет майдана и государственного переворота, и войны, которая выгодна как в политическом так и в экономическом аспекте, двум странам, на это у меня вообще целый ряд отдельных мнений. Насчет НАТО, могу лишь сказать то, что кроме возмущений в сторону Российской агрессии против Украины, ничего больше нет. Никаких действий, а только бездействие и поучительный пример для стран-которые находятся добровольно в этом альянсе. Следите ли Вы, за ситуацией нынешней инфраструктуры? А за ростом ВВП?За социальной сферой? Минимальной пенсией в стране? Вы живете историей, или же настоящим? Глупо смотреть на все, задними числами и событиями. Вы мыслите правильно, излагаете все лаконично. Но сделайте для себя, статью, которая покажет глобальные проблемы нашей страны в целом, начините с экономики, закончите войной. И напишите, как по Вашему мнению их можно решить. Потому как, вечные копания в истории, нынешнюю ситуацию не меняют. На крайний случай, идите в депутаты. Покажите себя. Поверьте, история там не пригодится...

Цей коментар був залишений 22 травня 2017 року.

Щодо пана Саакашвілі коментарі зараз зайві. Останні події, в яких Міхєіл себе негарно показав, зайвий раз доводять, що в Президента були підстави розпрощатися з грузином-реформатором. 

Але не можу пройти повз слів «насчет майдана и государственного переворота, и войны, которая выгодна … двум странам». Далі спробую пояснити.

Державний переворот чи …

Пані Анастасія, мені здається ви живете в іншому вимірі, яке побудувало в вашому розумі хибні висновки, а слідом і самі хибні слова. Цей вимір – королівство кривих дзеркал, а саме інформаційне поле, інспіроване пропагандою РФ або п’ятої колони всередині країна, яка постійно говорить про державний переворот та київську хунту. Дивно, що ви ще про хунту не сказали. Але перейдімо до справи.

Покажіть мені, в чому був державний переворот у 2013-2014 році? Я ж так розумію, ви саме про ці події згадували? Бо останні 4 роки під державним переворотом в контексті ситуації між Україною та РФ названий тільки Майдан. Скажіть, хто і що перевернув? В кого влада була забрана силою і незаконно передана комусь іншому?

Прослідкую для тих, хто забув той період. 

Прем’єр Азаров пішов у відставку ще за Януковича, 28 січня 2014. Через це уряд певною мірою втратив легітимність (звичайно, в певних колах), але не можна ж було говорити, що він був незаконний. Уряд якось діяв. Коли Янукович, всенародно обраний президент втік з країни (і Путін йому в цьому допоміг), разом з ним втекли і деякі члени уряду. Ось і уряд вже неповноцінний. Виконавчої гілки влади не було. Але ж залишилась легітимна всенародно обрана законодавча гілка влади – Верховна Рада, парламент. Що вона зробила такого незаконного?

Голова Верховної Ради Володимир Рибак ще не пішов у відставку. В той же день, 21 лютого 2014, був підписаний документ, згідно якого парламент мав якомога швидше прийняти закон, щодо зміни конституції (мала бути повернута дія конституції 2004 року). Як результат, Україна ставала парламентсько-президентською республікою, де повноваження президента суттєво урізалися. Це мало запобігти узурпації влади, яка стала явною за президенства Януковича. 

Голосування за повернення до дії Конституції України 2004 року

Голосування за повернення до дії Конституції України 2004 року по фракціях

Голосування за зміну Конституції та за ряд інших важливих положень, необхідних для врегулювання кризи, були прийняті за головування Рибака. Всі ці рішення мали б бути підписані президентом того ж дня, адже, якщо президентові боліло поставити крапку в політичній кризі в Україні, то мав би бути в парламенті, аби якомога швидше підписати прийняті закони. Підпис Президента вводить у дію прийняті рішення. Але… він підписаний не був. Чому? Події наступного дня все пояснюють.

Засідання ВР 22 лютого, наступного дня, засідання ВР відкрив віце-спікер ВР Руслан Кошулинський, тому що Рибак пішов у відставку. О 10.17 ранку депутат від «Батьківщини», Олександр Турчинов сповістив ВР про те, що «більшість виконуючих обов’язки міністрів зникли у невідомому напрямку, а Президент Янукович також невідомо де». За словами Турчинова (і закону також), єдиним легітимним органом влади в країні залишився український парламент – Верховна Рада. 

Що мав далі, в такому разі, робити ВР? Правильно! Взяти під свій контроль всю повноту влади в країні. І за Конституцією 2004 року, за відсутності Президента його повноваження має виконувати Голова Парламенту. Це і було поставлено пунктом №1 порядку денного на 22 лютого 2014 - обрати іншого спікера. Чому це потрібно було? А як обезголовлений парламент може працювати і керувати країною? А оскільки Голова ВР – він же в.о. Президента України, то цим рішенням мали б бути вбиті два зайці одним пострілом. Обравши спікера країна не залишається без певного лідера, якому б мала довіряти країна. Прийняті рішення мають бути підписані Президентом. Але якщо Янукович втік, самоусунувся, хто має все це робити? Звичайно, для РФ це вигідно, адже буде можливість закидати звинувачення, що немає легітимної влади, «з якою б можна було говорити». Але український парламент не був готовий до того, що президент країни коли-небудь ганебно втече. Парламент мав щось робити. 

Було висунуто два кандидата від парламентських фракцій – Петро Порошенко та Олександр Турчинов. Верховна Рада о 12.35 обрала нового спікера, ним став О. Турчинов – 288 голосів «за» (Порошенко відкликав свою кандидатуру на користь Турчинова). Підписувати не було кому. Що робити далі? Було прийнято рішення про самоусунення Януковича. За цим слідувало, що згідно з введення нових положень конституції, за відсутності Президента, його обов’язки мав виконувати Голова Верховної Ради, ким парламент обрав Турчинова. Парламент встановив дату позачергових виборів президента. Дуже скоро був сформований уряд на чолі з Яценюком. А 25 травня 2014 року в першому турі президентом було обрано Порошенка. 

Вкажіть мені, будь ласка, де в усьому тому було захоплення влади? Де був той переворот? 

Коли я чую про «державний переворот» в 2014 році, в результаті якого, типу, прийшла до влади хунта, мене нудить. В мене в голові починають крутитись дуже погані нелітературні слова, а рука починає шукати щось важке))

Анастасія, ви страшенно помиляєтесь щодо трактовки подій 2013-2014 років.

І ще одне. Напишу наперед, адже деякі говорять (зокрема Путін та його посіпаки), що тодішня опозиція відмовилась виконувати Угоду з врегулювання політичної кризи 21 лютого 2014 року. Тому й називають тодішню зміну влади не як наслідок політичної кризи, а в результаті державного перевороту. Але це брехня. Давайте наведу текст цієї угоди:

Стурбовані трагічними випадками втрати життів в Україні,
Прагнучи негайно припинити кровопролиття,
Рішуче налаштовані прокласти шлях до політичного врегулювання кризи,
Ми, сторони, що нижче підписалися, домовилися про таке: 

1. Протягом 48 годин після підписання цієї угоди буде прийнято, підписано і оприлюднено спеціальний закон, який відновить дію Конституції України 2004 року зі змінами, внесеними до цього часу. Підписанти заявляють про намір створити коаліцію та сформувати уряд національної єдності протягом 10 днів після цього. 

2. Конституційна реформа, що врівноважуватиме повноваження президента, уряду та парламенту, буде розпочата негайно і завершена у вересні 2014 року. 

3. Президентські вибори будуть проведені одразу після прийняття нової Конституції України, але не пізніше грудня 2014 року. Буде прийнято нове виборче законодавство, а також сформовано новий склад Центральної виборчої комісії на пропорційній основі відповідно до правил ОБСЄ і Венеціанської комісії. 

4. Розслідування нещодавніх актів насильства буде проведено під спільним моніторингом влади, опозиції та Ради Європи. 

5. Влада не запроваджуватиме надзвичайний стан. Влада й опозиція утримаються від застосування силових заходів. 

Верховна Рада України прийме третій закон про звільнення від відповідальності, який поширюватиметься на ті ж правопорушення, що й закон від 17 лютого 2014 року. 

Обидві сторони докладатимуть серйозні зусилля для нормалізації життя в містах і селах шляхом звільнення адміністративних та громадських будівель й розблокування вулиць, скверів і площ. 

Незаконна зброя має бути здана в органи Міністерства внутрішніх справ України протягом 24 годин з моменту набрання чинності вищезгаданим спеціальним законом (п.1 цієї Угоди). 

Після зазначеного періоду всі випадки незаконного носіння та зберігання зброї підпадатимуть під чинне законодавство України. Сили опозиції та влади відійдуть від позицій протистояння. Влада використовуватиме сили правопорядку винятково для фізичного захисту будинків органів влади. 

6. Міністри закордонних справ Франції, Німеччини, Польщі та Спеціальний представник Президента Російської Федерації закликають до негайного припинення всіх видів насильства та протистояння.

м. Київ, 21 лютого 2014 року
Від влади:
президент України Віктор Янукович
Від опозиції:
лідер партії УДАР Віталій Кличко,
лідер ВО "Батьківщина" Арсеній Яценюк,
лідер ВО "Свобода" Олег Тягнибок
Засвідчили:
Від Європейського Союзу: Федеральний міністр закордонних справ Федеративної Республіки Німеччина Франк-Вальтер Штайнмаєр, Міністр закордонних справ Республіки Польща Радослав Сікорський та керівник департаменту континентальної Європи Міністерства закордонних справ Французької Республіки Ерік Фурн’є.

В цьому документі ще мав бути підпис представника від РФ Владімір Лукін, але він цього не зробив. І це ті, хто говорить, що вони один народ з українцями, брати і так інше бла-бла-бла…

Чи була виконана угода? І так і ні. Через те, що ситуація в країні стала розгортатися дуже загрозливо щодо української державності, не все змогли зробити. Але основні момент, які були закликані якось врегулювати політичну кризу, виконані були. Криза була врегульована. Влада була зосереджена в руках ВР. І це головне. Не прийшов хаос. Закон про відновлення дії Конституції 2004 року було прийнято 21 лютого 2014 року більшістю в 386 голосів. 22 лютого закон був підписаний Головою ВР. 1 березня був підписаний в.о. Президента України (так вже сталося, що і голова ВР і в.о. президента – то була одна й та ж сама людина). Зрештою, обрали Голову уряду – 371 голосів було віддано Арсенію Яценюку. 

Але тимчасовою розгубленістю влади і її розбалансованістю скористався східний сусід, який почав окупацію АР Крим та почав розхитувати схід та південь України. 

Так що робилось не так?

Між двома вогнями?

Щодо того, що війна та конфлікт вигідний РФ та США (ви ж саме їх мали на увазі?), то… важко сказати, чи згодний я з цим? Певною мірою так. РФ це вигідно. Це спроба «принудить к миру», як це робили в 2008 році військові РФ в Грузії. Але тактика РФ змінилася згідно з новою військовою доктриною РФ, яка передбачає гібридну тактику ведення війни. Саме цю тактику застосувала Московія на сході України. Щодо США нічого не можу сказати. Захід ніколи не хотів розпаду СРСР. Україну відмовляли від проголошення незалежності. Саме президент США і відмовляв. Українці тоді не послухали. І зараз Захід не бажає розпаду РФ, бо це може призвести до збільшення країн із ядерною зброєю за рахунок нових держав, які можуть з’явитись на території колишньої РФ. Але це теоретично. 

Як би там не було, українці переслідують, перш за все свої інтереси, як і тоді, коли в 1991 році президент США відмовляв Україну від проголошення незалежності. В нас є своя земля, своя держава, є своя мова, історія, традиції. Чому ми не маємо всього цього відстоювати, в тому числі і військово? 

Чого вчить історія?

Далі пані Анастасія пише: Следите ли Вы, за ситуацией нынешней инфраструктуры? А за ростом ВВП?За социальной сферой? Минимальной пенсией в стране? Вы живете историей, или же настоящим? Глупо смотреть на все, задними числами и событиями.

Звичайно, слідкую. А хто не слідкує? Той, кому не байдуже майбутнє своєї Вітчизни, буде слідкувати за цим та висловлювати свою думку. Якби я прочитав ваш коментар тоді, в травні, то може і складно було б щось відповісти. Хіба що мали б просто зачекати. Зараз же багатенько що змінилося. І пенсії підняли, за що пенсіонери дуже вдячні. Прийняті закони, які мають покращити соціальну сферу, систему охорони здоров’я та освіти. Я розумію одне – будувати складніше, ніж розвалювати. У нас за 23 роки до 2014-го все лише розвалювалося. Нічого не будувалося. Ми були на постійній газовій голці. Все лише розкрадалося. І коли люди цієї владної системи звикли красти та збагачуватись за рахунок влади, не можливий різкий поворот. Ми маємо почекати. Зміни будуть. Вони і зараз є, але настільки малі, що втомлені несправедливістю люди їх не бачать. 

При всіх недоліках теперішньої влади, ми все ж таки маємо підтримку Заходу. Підтримку Європи. Підтримку США. Це безцінне. І знаєте чому? Правильно, не знаєте. Бо далі в вашому коментарі ви говорите, що історія не важлива. Що то, по суті, архаїка. Глупо смотреть на все, задними числами и событиями. А я вам скажу, що це ніяка не дурість. Сто років тому, в 1918 році один з французьких представників Антанти, за спогадами Павла Скоропадського, не вважав за необхідність, щоб УНР тоді стала Самостійною Державою. Тоді Захід підтримав Польщу, і дозволив, щоб території, які відомі як ЗУНР (Західноукраїнська Народна Республіка) стали частиною Польщі. Тоді Захід підтримав Польщу. Українцям було відмовлено в тому, щоб мати свою незалежну державу. Як це не прикро визнавати, але ті, хто для світового співтовариства був агресором (а саме Німеччина та її сателіти), визнали Українську Державу самостійною. Але сьогодні ми бачимо зовсім іншу ситуацію. Захід не робить так, як це робили їхні попередники. Вони, по-перше, визнають Україну суб’єктом світової геополітики. Тоді, 100 років тому, захід, світове співтовариство, було за неподільність та єдність Росії в тому варіанті, в якому вона була до революції 1917 року. Це пояснює, чому Антанта було готова підтримати монархіста Денікіна, а не УНР на чолі із Центральною Радою, тодішнім парламентом революційної України. По-друге, допомагають фінансово, інформаційно, технічно (постачання сучасної зброї) і таке інше. 

Інша користь від знання історії, передусім політиками, в тому, щоб не робити помилок. Сто років тому Центральна Рада була надто наївною, коли відмовилась будувати сучасну армію. Коли суспільство було в наслідок Великої Війни дуже радикалізованим, армія – це перше, що повинно було бути збудоване. Далі, тодішній парламент не мав зволікати з прийняттям важливих для народу законів та забезпечення їх виконання. А для цього мав бути міцний державний апарат на місцях, в регіонах. Цього також зроблено не було. Можливо, ідеї соціалізму були також п’ятим колесом у возі. На той момент важливо, щоб центр був міцний. ЦР такою не була. 

Вісім місяців існування Української Держави (Гетьманщини, гетьманською держави) на чолі із Павлом Скоропадським показали: міцна армія (тоді на території України був германський військовий контингент), міцні союзники та зважена економічна політика – це запорука зміцнення всієї держави. За часів Скоропадського в Україні був економічний підйом. З Росії тікали до Києва. І це не дивлячись на те, що в Україні був «окупаційний військовий контингент».

Хіба ця інформація не є корисною для сучасників? Чи вам відомо, що іще 1917-1918 роках, коли російські війська перетнули кордон УНР, а представник уряду УНР звернувся з нотою протесту до уряду більшовиків у Росії, відповідь була цікава. Сказали: то не російські війська. То війська українського радянського уряду з військами УНР. Вам це нічого не нагадує? А це ж історія, яку ви вважаєте непотрібною.